жовт. 09

Судова практика за участі лікувального закладу доводить важливість належного ведення медичної документації медичними працівниками. Адже медична карта є одним із найважливіших доказів у таких категоріях справ.

жовт. 09

Строк зберігання історії новонародженого

Скільки часу і де має зберігатися історія новонародженого?

Строк зберігання медичної карти новонародженого (або медична форма №097/у - так цей документ називався раніше), як і іншої медичної документації, становить 25 років. Про це сказано у наказі Міністерства охорони здоров’я України від 21.01.2016 № 29 та наказі Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 578/5.

Після закінчення даного періоду установа, в якій зберігалась така документація (заклад охорони здоров'я), організовує попередню експертизу цінности документів, які утворилися в процесі її діяльності. Після такої експертизи документація передається до архівної установи, де зберігається надалі, або знищується у встановленому порядку.

жовт. 09

Здавалося б, кожен пацієнт звертається за допомогою добровільно, потребуючи медичної допомоги. Але, на практиці ми спостерігаємо, що ледь не на кожне медичне втручання необхідно брати письмову згоду хворого. Іноді це не створює ніяких проблем, але у більшості хворих, викликає відчуття настороженості – певне існують високі ризики, якщо необхідно підписати такий папірець…

Дійсно, будь-яка цивілізована країна, будь-яка її галузь має юридичне підґрунтя. Не дивно, що закордоном, перш ніж бути оглянутим лікарем, хворий має заповнити багатенько бланків. Що стосується медичних маніпуляцій – тим паче. Але, як для лікаря, так і для пацієнта ця маніпуляція являється дещо незручною, а іноді, вона заважає прийняттю раціональних рішень і наданню допомоги хворому у випадку, якщо він сам підписати не може, а близьких в цей час немає поряд. То як бути?

Добровільна інформована згода на медичне втручання – один з основних елементів сучасної системи правового регулювання медичної сфери обслуговування. Шляхом  проголошення права на отримання медичної допомоги у повному обсязі, вказуючи подробиці і нюанси у Конституції України (ст. 49,28) та Цивільному кодексі (ст.283, 284), держава надає певні гарантії людям і несе за це відповідальність, перш за все юридичну. Така «згода» є частиною правового механізму регулювання (конституційний, адміністративний, правовий) медичної допомоги та соціального забезпечення.

Права для кожного

Серед інших тверджень ст. 28 Конституції України вказано, що «…людина без добровільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам». З приводу «дослідів» і медичного втручання можна було б подискутувати, але, іншої трактовки немає тому приходиться її розуміти як «лікування хворого». Іншими словами, це вимога поваги та надання права на гідність, по відношенню до кожної людини.

Серед тлумачень вказаного права, можна відтворити наступний сенс: це має бути добровільна згода пацієнта на будь-яке медичне втручання. Перш за все, стаття 28 говорить про те, що медичне втручання не має бути жорстоким, необґрунтованим, не має принижувати гідність особи ніяким чином. Саме з цього закону сформувалося поняття про інформована згоду. Таке право людини належить до беззаперечних, точніше абсолютних, і не має порушуватися ні при яких обставинах (навіть у випадку надзвичайного стану, згідно статті 64 Конституції України).

Підкріплюється право пацієнта і іншими статтями законів Конституції України, зокрема ст. 32, яка проголошує, що ніхто не має права втручання в особисте життя людини. Відповідно тлумаченню загального європейського консенсусу, не може бути жодного втручання в приватне життя, у тому числі і втручання в тілесну цілісність людини (без її згоди). Виключена будь-яка тілесна і вольова маніпуляція людиною, у тому числі, під час медичного втручання.

Для цього виникла необхідність формулювання згоди пацієнта на медичне втручання, при чому ця згода має бути чіткою, підтверджувати повну усвідомленість у прийнятті цього рішення. До інших немайнових прав людини, які прямо чи опосередковано вказують на захист пацієнта є:

  • Право на інформацію і на таємницю про стан здоров’я (ст. 285, 286).
  • Право на особисту недоторканість (заборона катувань, жорстокого та нелюдського поводження; ст. 289).
  • Право на повагу до гідності та честі людини (ст. 297)
  • Право на індивідуальність (ст. 300).
  • Право на особисте життя (ст. 301).

Права пацієнта є абсолютними, незалежно від того, надається допомога на засаді державних гарантій забезпечення безоплатної медичної допомоги, чи на основі платних договорів з наданням медичних послуг. Іншими словами, є це державний чи комерційний лікувальний заклад, лікарі не можуть ігнорувати вказані права. Більше того, їх не може ігнорувати і сам хворий.

Тобто, при вступанні у взаємодію лікар-пацієнт, представники обох сторін вступають в правовідносини, і мають пам’ятати про це на всіх етапах цієї взаємодії, підтверджуючи підтвердження повноважень лікаря у письмовому договорі чи адміністративному акті. Є місце індивідуальному обговоренню, щодо конкретного втручання, маніпуляцій, які мають вказуватися в інформованій згоді.

Якою має бути інформована згода?

Пацієнт має право давати згоду на вибір лікувального закладу, лікаря, методів медичної допомоги. Цим правом може користуватися людина від 14 років (ст. 284 Цивільного кодексу України), а з повнолітні мають право відмовитися від лікування взагалі, при наявності підстав. Відмова, як і згода, має оформлятися в письмовому вигляді (хоча саме на це немає безпосередніх вказівок закону). Згідно статті 43 «Основ законодавства України з охорони здоров’я», письмова згода хворого, якому була надана інформація, щодо необхідності використання певних методів діагностики, профілактики чи лікування є обов’язковою. Іншими словами – відмова чи згода є законно обґрунтованим правом кожної, без виключення, людини.

Чому краще не нехтувати письмовою згодою?

Існує багато нюансів в чинному законодавстві, які опосередковано вказують на оформлення саме письмової згоди. Наприклад:

  • У випадку використання нових методів профілактики, діагностики, лікування, реабілітації, застосування нових ліків, які ще не є затвердженими для рутинного використання («протокольний» варіант), але мають місце для застосовування, при наявності показань (ст. 44).
  • Обов’язково має бути письмова згода на донорство органів після смерті (ст. 47 та 16). Якщо цю згоду не було написано до смерті повнолітньої людини, яка посмертно може стати донором, то вона надається найближчими людьми, родичами.
  • Штучне запліднення та імплантація ембріона здійснюється виключно за умови наявності письмової згоди повнолітньої жінки (подружжя), та в умовах збереження лікарської таємниці (ст. 48).
  • Методи стерилізації проводяться за письмовою згодою фізичної особи (ст.49).
  • Якщо народжується дитина, зачата внаслідок застосування допоміжних репродуктивних технологій, то чоловік матері дитини може бути записаним як батько тільки у випадку наявності письмової згоди використання цих методів та технологій запліднення (положення ст. 49).

Які існують обмеження?

Для лікарів та пацієнтів існують дещо різні ступені свободи та, умовно, тактика і поведінка. Особиста зацікавленість пацієнта в покращенні власного здоров’я, при відсутності порушень будь яких положень законодавства України, та моральних понять суспільства, вважається приватним вибором людини, її правом, і має підтверджуватися письмовою згодою на медичне втручання.

Але, як для хворого, так і для лікаря, вибір методів медичної допомоги є обмеженим. Для пацієнта, обмеження являють собою перелік варіантів, запропонований лікуючим лікарем (ст. 284 Цивільного кодексу України), на які він має надати письмову згоду чи відмову. А от лікар, має враховувати актуальні обставини і нюанси, обираючи перелік запропонованих методів. Утому числі, обмеження можуть бути:

  • публічно-правові;
  • адміністративно-правові;
  • професійні правила та стандарти, які врегульовують медичну діяльність (протоколи, етичний кодекс).

Лікар не може використовувати незатверджені методи діагностики чи лікування, тим паче, без згоди на те пацієнта.

Але, в плані відмови від лікування, для пацієнта також є немалий перелік обмежень. Наприклад у випадках:

  • лікування суспільно небезпечних захворювань;
  • надання екстреної, невідкладної допомоги;
  • примусових медичних оглядів, примусового лікування чи медичного свідчення;
  • проведення судово-психічної експертизи та ін.

Варто зазначити, що деякі процедури не підлягають дискусії в плані вибору: констатація смерті людини, чи дозвіл на донорство органів чи біологічних матеріалів.

Коли річ іде про відмову від медичного втручання?

Хворий, який об’єктивно потребує медичного втручання (і є повнолітньою людиною), при здоровому глузді та при повній цивільній працездатності, має право відмовитися від діагностики чи лікування (ст. 43 Основ законодавства України про охорону здоров’я). За нормою Європейського суду, з прав людини (2010 рік), зазначив, (актуально і для нашої раїни): «При наданні медичної допомоги, навіть коли відмова від медичної допомоги може привести до летального наслідку, примусове медичне втручання, без згоди повнолітнього, дієздатного пацієнта є втручанням у його особисту недоторканість і посяганням на права, гарантовані Конвенцією». Пацієнт не тільки може дати згоду чи відмовитись від конкретного методу лікування, він може обрати альтернативний метод, якщо він має сенс, з точки зору лікаря.

Що стосується правових аспектів, виступаючих на захист людей у білих халатах, також є достатньо чіткі вказівки. Згідно статті 34 Основ законодавства про охорону здоров’я встановлено, що лікар не несе відповідальності за здоров’я хворого, в разі його категоричної відмови від лікування. Але право на відмову також підлягає обмеженням. Діють наступні обов’язкові правила щодо отримання/надання згоди на лікування:

  • відмова від лікування та можливі наслідки відмови стосуються публічного інтересу або прав та інтересів інших осіб (плоду в том числі);
  • відмова стосується медичного втручання, яке рятує життя пацієнта;
  • прийняття медичних рішень стосується недієздатного або неповнолітнього пацієнта;
  • суб’єктами вибору лікування та догляду є пацієнти з вадами волі та волевиявлення;
  • відмова від лікування здійснюється особами, які перебувають в неволі.

Нажаль, права лікаря, як і права пацієнта не мають чітких формулювань у окремій статті закону. Тим не менше, всі вище зазначені права не мають бути проігнорованими, так як вони є юридичними аспектами лікарської діяльності та підґрунтям основних прав кожної людини. Конструктивний діалог між лікарем та пацієнтом, зазвичай, є найкращим шляхом до вирішення будь-яких непорозумінь. Якщо є обставини, за яких не можливо домовитися шляхом діалогу, варто звертатися виключно до положень, передбачених чинним законодавством України.

 https://medprosvita.com.ua/informovana-zgoda-patsiyenta-na-likuvannya-pravovi/

жовт. 04

МОЗ сумісно з Міністерством молоді та спорту винесуть наказ, який заборонить допуск до занять дітей, які не були щеплені від кору.

Згідно з офіційними даними, з початку року зафіксовано тільки в Івано-Франківській області 747 випадки захворювання на кір. Через швидку розповсюдженість, велика кількість захворювань також були зафіксовані в Одеській області, а також до критичної ситуації наближається Прикарпатська область.

В зв’язку з цим, у МОЗ вирішили майже примусово вакцинувати дітей від корі в Україні.

Згідно запланованому наказу МОЗ, батьки мусять провести вакцинацію дітей, та надати довідку від лікаря до навчального закладу. Тільки після цього дитина знову зможе відвідувати заняття в школах або в дитсадках.

Лікарі в свою чергу відзначають, що навіть після введення вакцини є вірогідність, що дитина все ж захворіє, але одужати вже буде набагато легше.

Також на цей час невідомо, чи буде наказ розповсюджуватись на всі області України, чи лише на ті, де лютує хвороба.

жовт. 04

Прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (базовий законопроект № 6614).

Законодавчим актом передбачається удосконалити солідарну систему пенсійного страхування, звільнити її від невластивих видатків; диференціювати розміри пенсій залежно від набутого страхового стажу та отриманого заробітку; впровадити єдині підходи до обчислення пенсій.

Законом передбачено:

осучаснити розміри пенсій, призначених в минулі роки з урахуванням показника середньої заробітної плати за 2014, 2015, 2016 роки (3 764,40 грн.) та із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу у розмірі 1%;

поновити виплати пенсії працюючим пенсіонерам в повному обсязі;

зменшити величину оцінки одного року страхового стажу з 1,35 до 1,0;

запровадити новий порядок виходу на пенсію залежно від наявного страхового стажу;

змінити порядок визначення мінімального розміру пенсії;

змінити порядок індексації та перерахунку пенсій. Згідно із Законом, щороку проводитиметься перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати, який враховується для обчислення пенсії. Зазначений показник з 2021 року збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50% показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50% показника зростання середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення (в період  2019-2020 років - з урахуванням цих показників за попередній рік);

провести з 1 жовтня 2017 року перерахунок пенсій, надбавок, підвищень та інших виплат з урахування прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого на 1 грудня 2017 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», збільшеного на 79 гривень;

запровадити єдині правила призначення пенсій;

застосувати новий порядок визначення права на призначення пенсій, обчислення розміру та здійснення пенсійних виплат для окремих категорій громадян та інші заходи з удосконалення та реформування солідарної складової пенсійної системи.

Законом також запроваджується низка заходів у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування, стосовно збору та обліку єдиного внеску, соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань, на випадок безробіття, а також у сфері зайнятості населення.

У Законі враховано пропозиції, схвалені постановою Верховної Ради України за результатами розгляду законопроекту в першому читанні, щодо:

вивчення можливості зміни формули обчислення розміру пенсії за віком;

 збереження пільгових умов пенсійного забезпечення для жінок, які працюють у сільськогосподарському виробництві та виховали п'ятеро і більше дітей;

передбачення в окремому законодавчому акті порядку одержання сум пенсій, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав у зв’язку із перебуванням на тимчасово не контрольованій державною владою України території.

Окремо доручається Уряду до 1 листопада поточного року подати на розгляд Верховної Ради України законопроект щодо перерахунку пенсій військовослужбовців із урахуванням оновленого грошового забезпечення.

За матеріалами ВРУ