лип. 12

Усі рішення схвалені. Коли очікувати запровадження ЄС візового режиму для України?

Рішення про запровадження безвізового режиму буде опубліковано та набере чинності через 20 днів після публікації в «Офіційному журналі ЄС» (цей час є об’єктивно необхідним для повідомлення прикордонних служб держав-членів ЄС про запровадження безвізового режиму поїздок громадян України).

Якими будуть умови безвізового режиму для громадян України?

Після запровадження безвізового режиму громадяни України зможуть подорожувати до держав-учасниць Шенгенської угоди без необхідності отримання в’їзної візи держави призначення.

Безвізовий режим дозволятиме короткотермінове перебування в державах-членах ЄС (за виключенням Великобританії та Ірландії) та інших державах-учасницях Шенгенської угоди до 90 днів протягом 180 днів.

Перевірити сукупний строк перебування особи в ЄС можна за наступним посиланням:

http://ec.europa.eu/dgs/home-affairs/what-we-do/policies/borders-and-visas/border-crossing/schengen_calculator_en.html?lang=en

У разі, якщо особі необхідно перебувати в ЄС триваліший час, їйнеобхідно буде оформити візу.

Безвізовий режим також не означатиме права на проживання чина працевлаштування в ЄС.

Якщо мені необхідно перебувати довше, ніж 90 днів.

Перевищення дозволеного строку перебування може стати причиною відмови у в’їзді до держав-учасниць Шенгенської угоди у майбутньому.

Відтак, якщо про те, що сукупний строк Вашого перебування може перевищити 90 днів протягом 180 днів, стало відомо до початку поїздки, Вам необхідно якнайшвидше звернутися до консульської установи держави призначення з метою отримання консультації та, залежно від випадку, оформлення візи необхідного типу.

Якщо про ризик перевищення дозволеного строку стало відомо після початку подорожі, Вам необхідно невідкладно звернутися до міграційних органів влади держави перебування для отримання консультації та врегулювання Вашого міграційного статусу.

У виключних випадках термін перебування може бути подовжено, наприклад, у разі необхідності термінового лікування, стихійного лиха, виникнення інших непереборних обставин.

Що потрібно для того, щоб скористатись правом безвізових поїздок до Шенгенської зони?

Для того, щоб скористатись правом безвізових поїздок до Шенгенської зони, потрібно оформити закордонний біометричний паспорт (http://dmsu.gov.ua/posluhy/dokumenti-dlya-vijizdu-za-kordon ).

Крім цього, також необхідно мати під час кожної подорожі документи, які підтверджують мету поїздки, місце проживання, наявність достатніх фінансових засобів на весь час перебування і намір повернутися до місця проживання.

Громадяни, які мають дійсний закордонний паспорт старого зразка (не біометричний) також можуть в’їжджати на територію ЄС за наявності шенгенської візи.

Детальна інформація про правила перетину кордону з ЄС і перелік необхідних документів зазначено в «Шенгенському кодексі про кордони»: http://europewb.org.ua/shengenskyj-kodeks-pro-kordony-umovy-v-yizdu-ta-spysok-suprovidnyh-dokumentiv-dlya-gromadyan-tretih-krayin/ (неофіційний переклад).

Які громадяни України зможуть без віз відвідувати країни ЄС?

Усі, окрім тих, хто:

  • перебуває у списку осіб, що становлять загрозу суспільному порядку, суспільному здоров’ю чи внутрішній безпеці;

  • перебуває в списку осіб, в’їзд яких, хоча б в одній країні ЄС, заборонений;

  • осуджений в будь-якій країні-члені Шенгенської зони або ЄС за злочини, які передбачають кримінальне покарання у вигляді позбавлення свободи строком мінімум в один рік;

  • є об’єктом рішення про видворення з країни, яке приймається, зокрема, у випадках нелегального перебування;

  • по яких є докази участі в злочинній діяльності чи явні докази наявності умислу приймати участь в подібній діяльності;

  • не мають усіх необхідних документів.

Чи мають право прикордонні служби держав-членів ЄС вимагати додаткові документи?

Під час в’їзду до Шенгенського простору громадянину України потрібно буде мати документи, які підтверджують мету поїздки, місце проживання, наявність достатніх фінансових засобів на цей термін перебування і намір повернутися до місця постійного проживання.

Крім цього, громадянам необхідно буде придбати поліс медичного страхування та страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу – у разі подорожі автомобілем.

Чи надаватиме безвізовий режим право на роботу, навчання тощо?

Новий порядок поїздок надаватиме право на безвізовий в’їзд лише з приватною метою: туризм, відвідання родичів, пошук бізнес партнерів, відвідання семінарів, конференцій тощо.

Безвізовий режим не надаватиме права на господарську, комерційну діяльність, працевлаштування, роботу за контрактом і т.п.

У мене є сумніви, чи потрібна мені віза. Що робити?

Якщо є сумніви, чи потрібна віза у Вашому особистому випадку, радимо перед поїздкою проконсультуватися з консульською посадовою особи держави, до якої Ви маєте намір подорожувати.

Чи буде шенгенська віза (багаторічна) дійсна для в’їзду до ЄС після запровадження безвізового режиму з Україною?

Так, громадяни, які мають дійсні шенгенські візи, зможуть в’їжджати на територію ЄС протягом усього строку їхньої дії.

До яких країн українські громадяни зможуть в’їжджати без віз після запровадження безвізового режиму з Євросоюзом?

Після запровадження безвізового режиму громадяни України зможуть в’їжджати без віз до усіх держав-членів ЄС (за винятком Великобританії та Ірландії), а також до 4 держав-асоційованих учасниць Шенгенської угоди: Ісландії, Ліхтенштейну, Норвегії та Швейцарії.

Отже, отримання візи не вимагатиметься під час поїздок до таких держав: Австрія, Бельгія, Болгарія, Греція, Данія, Естонія, Ісландія, Іспанія, Італія, Республіка Кіпр, Латвія, Литва, Ліхтенштейн, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чехія, Швейцарія, Швеція.

Чи зможуть громадяни з паспортами старого зразка (не біометричними) в’їжджати до Шегенської зони після запровадження безвізового режиму?

Громадяни, які мають дійсну шенгенську візу та дійсний закордонний паспорт старого зразка, також можуть в’їжджати на територію ЄС.

Чи матимуть право здійснювати подорожі до Європи без віз громадяни України, які постійно проживають на території тимчасово окупованих АР Крим та ОРДЛО?

Громадяни України, які постійно проживають на територіях тимчасово окупованих АР Крим та ОРДЛО, як і решта громадян України матимуть право користуватися перевагами безвізового режиму з ЄС на загальних умовах, оформивши біометричний паспорт України та дотримуючись інших відповідних вимог для безвізових подорожей.

Що потрібно для здійснення подорожі з дитиною?

Кожна особа, включаючи дітей незалежно від віку, повинна мати окремий паспорт.

Фізична особа, яка досягла 16 років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України.

Фізична особа, яка не досягла 16 років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Відтак, залежно від кожного особистого випадку, можуть знадобитися додаткові документи – свідоцтво про народження, згода обох або одного з батьків, свідоцтво про смерть, рішення суду про позбавлення батьківських прав, визнання особи безвісти відсутньою або померлою тощо.

Чи діятиме надалі Угода між Україною та ЄС про спрощення оформлення віз після запровадження безвізового режиму?

Так, Угода між Україною та ЄС про спрощення оформлення віз застосовуватиметься і після запровадження безвізового режиму, зокрема щодо оформлення віз особам, які користуватимуться паспортами старого зразка.

Чи припинять своє існування угоди про малий прикордонний рух між Україною та сусідніми країнами після запровадження безвізового режиму?

Запровадження безвізового режиму для короткотермінових поїздок громадян України не матиме впливу на порядок поїздок громадян України, який застосовується в рамках угод про малий прикордонний рух.

Угоди про малий прикордонний рух, укладені з Польщею, Угорщиною, Словаччиною та Румунією, застосовуватимуться і надалі.

Що дасть українським громадянам запровадження ЄС безвізового режиму?

Позитивні зміни для українських громадян після запровадження безвізового режиму для короткострокових поїздок (до 90 днів протягом 6 місяців) до Шенгенської зони, за наявності «біометричного» паспорта:

  • Забезпечить мобільність та знищить «лінію розподілу» між Україною та ЄС, яка наразі створена завдяки складним процедурам оформлення віз.

  • Сприятиме розвитку ділових контактів, необхідних для ефективного функціонування поглибленої та всеоохоплюючої зони вільної торгівлі з ЄС, а також співробітництву в економічній, політичній, науковій, культурно-гуманітарній та інших сферах.

  • Сприятиме подальшій успішній інтеграції України в європейське співтовариство. Дасть змогу побачити на власні очі, що насправді являє собою Європа, якими є європейські принципи і цінності, а також переконатися у моделі соціального устрою, за якою має розвиватися Україна.

Як запровадження ЄС безвізового режиму для України сприятиме подальшій візовій лібералізації з іншими країнами?

Запровадження ЄС безвізового режиму для України свідчитиме про високу довіру держав-членів та інституцій ЄС до рівня безпеки документів, управління кордоном, запобігання нелегальній міграції, боротьбі з організованою злочинністю та забезпечення прав та свобод людини в Україні.

Це безумовний позитивний сигнал та аргумент для проведення переговорів про запровадження іншими країнами безвізового режиму для українських громадян. 

лип. 11

Зміни до ДКХП внесено у зв’язку з запровадженням в Україні підготовки фахівців за спеціальністю «Медсестринство» за освітнім ступенем «магістр». Наказом МОЗ від 02.03.2017 № 198 (далі — Наказ № 198) внесено зміни до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 78 «Охорона здоров’я», затвердженого та впровадженого наказом МОЗ від 29.03.2002 № 117 (далі — ДКХП). Вам стане у пригоді: Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників: перелік випусків Використання кваліфікаційних характеристик професій працівників при складанні штатного розпису Наказом № 198 уточнено кваліфікаційні характеристики до професії «Головна медична сестра», у т. ч. кваліфікаційні вимоги, що передбачають: професійну освіту (молодший спеціаліст) або вищу освіту (молодший бакалавр, бакалавр, магістр), галузь знань «Охорона здоров’я», спеціальність «Медсестринство», спеціалізації: «Сестринська справа», «Лікувальна справа», «Акушерська справа»; підвищення кваліфікації (курси удосконалення тощо); стаж роботи за фахом не менше 5 років. Також розділ «Керівники» ДКХП доповнили кваліфікаційною характеристикою заступника головного лікаря з медсестринства. Кваліфікаційні вимоги до професії: вища освіта (бакалавр, магістр), галузь знань «Охорона здоров’я», спеціальність «Медсестринство»; спеціалізація за фахом «Організація охорони здоров’я»; стаж роботи за фахом не менше 7 років. Розділ «Фахівці» ДКХП доповнили кваліфікаційними характеристиками для професій: «Гігієніст зубний» (у т. ч. «Гігієніст зубний II кваліфікаційної категорії», «Гігієніст зубний I кваліфікаційної категорії», «Гігієніст зубний вищої кваліфікаційної категорії»); «Сестра медична-координатор» (у т. ч. «Сестра медична — кординатор II кваліфікаційної категорії», «Сестра медична — кординатор I кваліфікаційної категорії», «Сестра медична — кординатор вищої кваліфікаційної категорії». А також читайте у е-журналі «Кадровик-01»:

Джерело:https://www.kadrovik01.com.ua/news/2200-moz-aktualzuvav-vipusk-78-ohorona-zdorovya-dkhp-onovleno-vimogi-do-golovnih-medichnih-sester?ustp=W

черв. 30

З 1 листопада українці не зможуть вступити в спадщину або скласти договір дарування

Українці повинні бути готові до того, що з 1 листопада поточного року фактично вони не зможуть вступити у спадок або оформити угоду договору Дарування.

На підставі Постанови Кабінету Міністрів України №231 суб’єкти оціночної діяльності більше не мають права визначати оціночну вартість рухомого і нерухомого майна.
А в Порядку вчинення нотаріальних дій №296 / 5, затвердженому Наказом Міністерства юстиції України, чітко прописано, що нотаріуси не можуть засвідчити угоду за договором Дарування або вступу в спадщину.
Простому народу до сих пір не зрозуміло, чому нововведення не скасували, адже по суті, жодна людина тепер не зможе оформити договір дарування і єдиний вихід – це купівля рухомого або нерухомого майна. Те ж саме зі вступом в законну спадщину після смерті близького родича, виходить, що майно відійде в «руки» державі, пише джерело.
Тепер кожен, хто прийде до оцінювача майна буде посланий на всі чотири сторони, так як суб’єкти оціночної діяльності не мають права виконувати свої прямі обов’язки по відношенню до договорів Дарування і вступу в спадщину. Потім, українці будуть йти на платні консультації до нотаріусів, звідки благополучно вийдуть без будь-яких підписаних паперів.

До тих пір, поки закон про діяльність суб’єктів оцінки майна буде існувати в даному виді, жодному українцеві не вдасться вступити у спадок і отримати рухоме або нерухоме майно, що належить йому за попередніми законами. Будемо сподіватися, що в КМУ все-таки одумаються до першого листопада і переглянуть даний законопроект.

http://blyskavka.top/z-1-lystopada-ukraintsi-ne-zmozhut-vstupyty-v-spadynu-abo-sklasty-dohovir-daruvannia/

 

черв. 20

Як перенести відпустку: покроковий алгоритм
Графік відпусток — не догма, а робочий інструмент. Тому перенесення відпустки як з ініціативи директора, так і на прохання працівника — звичайна практика.
За виробничої необхідності роботодавець має право з власної ініціативи перенести щорічну відпустку або додаткову відпустку працівникам із дітьми. Умови перенесення — згода працівника, згода профспілки та можливість використати 24 дні щорічної відпустки до закінчення робочого року.
Роботодавець може перенести відпустку й на прохання працівника. Умови — ті самі. Підстава — сімейні обставини. Утім, законодавство прямо не передбачає таку процедуру.
Переносимо відпустку з ініціативи роботодавця
Стаття 11 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки) визначає випадки, коли щорічну відпустку можна перенести або продовжити:
якщо роботодавець не повідомив письмово працівника про надання відпустки мінімум за 2 тижні до встановленого графіком терміну;
якщо роботодавець не виплатив зарплату за час відпустки мінімум за 3 дні до її початку;
якщо працівник під час відпустки хворів, що документально підтверджено;
якщо працівник під час відпустки виконував державні чи громадські обов’язки зі збереженням зарплати;
якщо працівниці видали листок непрацездатності з вагітності та пологів;
якщо у працівника під час відпустки настало право на навчальну відпустку.
Частина друга цієї ж статті допускає перенесення відпустки з ініціативи роботодавця з виробничої потреби за таких умов:
відпустка за графіком може негативно позначитися на роботі підприємства;
працівник письмово погодився перенести відпустку;
працівник зможе використати мінімум 24 дні відпустки до закінчення робочого року;
профспілка (уповноважений представник трудового колективу) погодила перенесення відпустки.
Додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину — інваліда з дитинства підгрупи А I групи (ст. 19 Закону про відпустки), переносять або продовжують за аналогічних умов (ч. 7 ст. 20 Закону про відпустки). Звісно, крім використання 24-х днів відпустки до закінчення робочого року.
Порядок перенесення щорічної відпустки з ініціативи роботодавця — в алгоритмі.
КРОК 1. Інформуємо директора про необхідність перенести відпустку працівника
Безпосередній керівник пише директору доповідну записку про необхідність перенести відпустку працівника (див. Додаток 1). Доповідну може написати й працівник особисто.
Перед цим варто узгодити перенесення з працівником. Адже працівник має право відмовитися від перенесення, якщо вже придбав путівку, квитки на літак тощо.
Порада. Регламентуйте оформлення доповідної записки про перенесення відпустки в індивідуальній інструкції з діловодства. Передбачте три кроки:
1) працівник письмово засвідчує згоду на перенесення відпустки;
2) керівник кадрової служби візує доповідну записку — засвідчує можливість перенесення відпустки;
3) безпосередній керівник подає завізовану доповідну записку разом зі згодою працівника першому керівнику.
Працівник може зафіксувати згоду внизу доповідної записки на вільному від тексту місці:
На перенесення щорічної відпустки і використання відпустки з 20.09.2017 згоден.
25.05.2017 Мельник І. П. Мельник
Там же кадровик може прокоментувати візу:
У разі надання щорічної відпустки на 24 к. д. Мельнику І. П. не пізніше 20.09.2017 норму щодо надання відпустки до закінчення робочого року буде дотримано.
25.05.2017 Максименко І. М. Максименко
Якщо порядок прописано в інструкції з діловодства, то за відсутності візи кадровика чи письмової згоди працівника секретар директора (канцелярія) матиме підставу не прийняти доповідну записку для розгляду директором.
Якщо порядок не прописаний, підлеглі складатимуть доповідні записки на власний розсуд, а директор змушений буде писати докладні резолюції щодо виконання обов’язкових умов — візи кадровика та згоди працівника. Якщо це про вас, виконуйте кроки 2-4. Якщо ні й доповідна записка містить візу кадровика та згоду працівника, переходьте до кроку 5.
КРОК 2. Директор погоджується перенести відпустку та пише резолюцію для кадровика
Авжеж, керівник погодиться перенести відпустку працівника в інтересах бізнесу. Звісно, з дотриманням вимог законодавства. У резолюції він доручить кадровику:
визначити, чи зможе працівник використати відпустку до закінчення робочого року;
отримати згоду працівника,
отримати згоду профспілки (представника трудового колективу).
КРОК 3. Визначаємо можливість перенесення відпустки працівника
Задля економії часу та паперу кадровик може зазначити свою згоду не в окремому документі, а на доповідній начальника відділу, як ми писали вище.
КРОК 4. Отримуємо згоду працівника
Письмову згоду працівника можна оформити як складову доповідної записки (див. Крок 1) або як окремий документ. Напишіть повідомлення працівнику про необхідність перенести відпустку. У повідомленні надрукуйте сталу частину відмітки працівника про згоду/відмову:
Повідомлення отримав. На перенесення відпустки
(згоден/не згоден)

(дата) (підпис)
КРОК 5. Отримуємо згоду профспілки
З профспілкою роботодавець погоджує графік та перенесення відпусток.
Перенесення відпустки потребує письмового погодження. Тому направте голові профспілки подання за підписом керівника. Складання подання зазвичай — функція кадровика.
Колегіальне рішення оформлюють протоколом. Засвідчену копію протоколу про згоду ради трудового колективу перенести відпустку або витяг з протоколу додамо до проекту наказу про перенесення відпустки.
КРОК 6. Видаємо наказ про перенесення відпустки
На підставі доповідної записки начальника відділу, згоди працівника та профспілки підготуйте проект наказу про перенесення відпустки. У наказі зазначте:
дати, на які переносять відпустку, — якщо відстрочка незначна;
місяць, на який переносять відпустку, — якщо відтерміновуєте відпустку на декілька місяців.
У першому випадку видавати додатковий наказ перед відпусткою не потрібно. Необхідно лише відстежити, щоб бухгалтерія вчасно виплатила «відпускні» працівнику — мінімум за 3 календарні дні до відпустки.
Зверніть увагу! Якщо наказ про відпустку вже видано, скасуйте його в наказі про перенесення відпустки.
Коли директор підпише наказ, зареєструйте його в Журналі реєстрації наказів із кадрових питань тимчасового строку зберігання. Ознайомте працівника з наказом під підпис.
КРОК 7. Вносимо зміни до особової картки П-2 та графіка відпусток
Якщо ви вже додали інформацію про відпустку до особової картки П-2 працівника, доведеться внести зміни: акуратно закресліть рискою дати початку і закінчення відпустки, номер і дату наказу й поряд зазначте нові.
Внесіть зміни до графіка відпусток. Для таких випадків у графіку відпусток передбачте графу «Перенесення відпустки (дата і номер наказу, нова дата»).
Переносимо відпустку з ініціативи працівника
Не суперечитимуть законодавству про працю й зміни до графіка відпусток на прохання працівника та за згодою роботодавця. Хоча Закон про відпустки прямо не передбачає таку можливість, перенесення щорічної відпустки на інший період на прохання працівника не погіршує його становище та умови трудового договору порівняно із законодавством. Утім, роботодавець має право як погодитися на перенесення відпустки, так і відмовити.
Якщо працівник просить надати щорічну відпустку раніше, аніж заплановано графіком, роботодавець на підставі заяви видає наказ про надання відпустки. Кадровик на підставі наказу вносить до графіка відпусток відомості про фактичний період відпустки.
Якщо працівник просить надати щорічну відпустку пізніше, аніж заплановано графіком, роботодавець на підставі заяви видає наказ про перенесення відпустки на інший період. Кадровик на підставі наказу вносить зміни до графіка відпусток.
Умова, за якої можливе перенесення відпустки з ініціативи працівника, аналогічна тій, яку передбачає стаття 11 Закону про відпустки для випадків, коли ініціатор — роботодавець: працівник зможе використати мінімум 24 дні відпустки до закінчення робочого року.
За графіком відпустка тривалістю 24 к. д. за робочий рік 15.10.2016-14.10.2017 розпочинається 19.08.2017. Працівник просить перенести відпустку на вересень. Перенесення можливе, але за умови, що відпустка розпочнеться не пізніше 21.09.2017. Інакше працівник не встигне використати відпустку до кінця робочого року.
Резюме
1. Роботодавець може перенести відпустку працівника на його прохання або з власної ініціативи. Умови перенесення: згода працівника, згода профспілки (представника трудового колективу), можливість використати 24 дні щорічної відпустки до закінчення робочого року.
2. Документи для перенесення відпустки з ініціативи роботодавця: доповідна начальника відділу про виробничі обставини, що зумовлюють перенесення; письмова згода працівника; письмова згода профспілки; наказ про перенесення відпустки.
3. Документи для перенесення відпустки на прохання працівника: заява працівника; наказ про перенесення або надання відпустки.
4. Якщо переносите відпустку, внесіть зміни до картки П-2 та графіка відпусток.

черв. 16
ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів

Верховна Рада України постановляє:

I. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1. У Сімейному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 21-22, ст. 135):

1) частину другу статті 70 після слів "якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї" доповнити словами "ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей)";

2) текст статті 179 викласти в такій редакції:

"1. Аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини.

2. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім’я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.

3. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України";

3) частину третю статті 181 викласти в такій редакції:

"3. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів";

4) у статті 182:

частину першу доповнити пунктами 3-1 і 3-2 такого змісту:

"3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів";

частину другу викласти в такій редакції:

"2. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку";

5) статтю 183 доповнити частиною п’ятою такого змісту:

"5. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину";

6) текст статті 184 викласти в такій редакції:

"1. Суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

2. Розмір аліментів, визначений судом або за домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.

3. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку";

7) частину першу статті 191 доповнити словами "а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви";

8) статтю 195 викласти в такій редакції:

"Стаття 195. Визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу)

1. Заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.

2. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості.

3. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом";

9) у статті 196:

назву доповнити словами "оплати додаткових витрат на дитину";

частину першу викласти в такій редакції:

"1. У разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості";

доповнити частиною четвертою такого змісту:

"4. У разі прострочення оплати додаткових витрат на дитину з вини платника такий платник зобов’язаний на вимогу одержувача додаткових витрат сплатити суму заборгованості за додатковими витратами з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних із простроченої суми.

Платник додаткових витрат вважається таким, що прострочив оплату, якщо він не виконав свій обов’язок щодо оплати додаткових витрат у строк, встановлений рішенням суду або за домовленістю між батьками, а в разі їх відсутності або у разі невстановлення такого строку - після спливу семи днів після пред’явлення відповідної вимоги одержувачем додаткових витрат, який фактично їх оплатив".

2. У Цивільному процесуальному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., №№ 40-42, ст. 492):

1) у частині першій статті 96:

пункт 4 викласти в такій редакції:

"4) заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб";

доповнити пунктом 4-1 такого змісту:

"4-1) заявлено вимогу про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб";

2) у статті 105:

перше речення частини першої доповнити словами і цифрами "крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 4-1 частини першої статті 96 цього Кодексу";

доповнити частиною сьомою такого змісту:

"7. У разі видачі судового наказу відповідно до пункту 4 частини першої статті 96 цього Кодексу боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів";

3) частину першу статті 110 після слів "про стягнення аліментів" доповнити словами "оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення";

4)статтю 201 після частини першої доповнити новою частиною такого змісту:

"2. Не допускається зупинення провадження у справі про стягнення аліментів з підстави наявності спору про батьківство (материнство), визначення місця проживання дитини, про участь одного з батьків або родичів у вихованні дитини, спілкуванні з дитиною".

У зв’язку з цим частину другу вважати частиною третьою.

3. Пункт 3 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., № 14, ст. 87; 2015 р., № 33, ст. 323) доповнити словами "оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення".

II. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності через місяць з дня його опублікування, крім пункту 2 цього розділу, який набирає чинності з дня опублікування цього Закону.

2. Кабінету Міністрів України протягом одного місяця з дня опублікування цього Закону:

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону.

Президент України П.ПОРОШЕНКО
м. Київ 
17 травня 2017 року 
№ 2037-VIII